Гуцульський рейв екс-соліста «Братів Гадюкіних»

01.01.1970 · Інтерв'ю

Сергій Кузьмінський, він же Кузя, лідер легендарного львівського гурти «Брати Гадюкини», він же DJ Qzzaargh і DJ Pubert. Сьогодні колишня зірка українського рок-н-ролу живе з дружиною Настею в Москві, в районі Солнцево.

Нещодавно, вдома, на своєму комп'ютері, Сергій записав новий подвійний альбом електронної музики. Проект називається Giedi Prime Orchestra, а  альбом - Melange Ceremony & Gutsul Chant. Цей альбом став плодом п'ятирічних пильнувань Сергія Кузьмінського перед монітором у його домашній студії, що складається з нафаршированого необхідними програмами комп'ютера.

«У якийсь момент я усамітнився в келії. Пережив в своєму житті дуже важкий період, пов'язаний з наркотичною залежністю, подолав її, але проблеми зі спілкуванням залишилися. Переходячи з одного стану в інший, я загубив контакт з людьми. І поки цей контакт повертався, я вирішив не втрачати часу дарма і захопився комп'ютерними технологіями в музиці».

Хоча, електронною музикою Сергій захопився ще задовго до появи легендарного проекту «Брати Гадюкини», випадково відвідавши у восьмому класі концерт Чеслава Немана. А ще у нього був друг з паралельного класу, інтер’єр кімнати якого складався з внутрішностей синтезатора. Цей прилад  друг Сергія самотужки збирав і удосконалював протягом декількох років: клавіатурою цього музичного інструмента служило розібране піаніно. Пізніше Сергій захопився творчістю гуртів Pink Floyd, Tangerine Dream тощо. А згодом у нього з'явився синтезатор Minimoog. Колдуючи на ньому, він записував свої композиції на чотирьохканальний магнітофон «РОСТОВ». До речі, всупереч поширеній думці, ді-джєєм Кузя став не після, а ще до «Братів Гадюкиних».

«Я все життя був меломаном. Мабуть, тому мене зносить у діджейство. Я дуже люблю, щоб люди танцювали, висіли та відпочивали під мою улюблену музику. А почалося все ще на зарі 80-их. У Львові я грав на дискотеках: і в танцювально-молодіжному комплексі «Романтик», і в Клубі творчої молоді. На будь-якій п'янці-гулянці, де була хоч якась апаратура, я крутив музику. У своїй сумці, рюкзаку, я завжди тягав якісь бобіни, вініл, касети. Тепер ходжу з «ай-подами» в обох кишенях.»

Повернення Кузі в ді-джейство відбулося 1995-ого року. Тоді він приїхав з Бельгії, де захопився абсолютно новим тоді музчним стилем «гоу-трансом», і звідки привіз із собою декілька сумок платівок. В Україні це був абсолютно новий музичний напрям. В цей час Сергій усвідомив, що з рок-н-ролом час остаточно «зав'язувати»:

«Я пам'ятаю, як 1995-ого року ми приїхали до Києва, просто пограти у клубах, навіть не заради грошей, а просто потусити. Тоді ми відіграли єдиний концерт в клубі «Прем'єр». На концерт прийшло осіб двадцять, а потім був «рейв», який зібрав 400 людей. Я зрозумів, що настали інші часи».

Будучи вже відомим як DJ Pubert, Сергій Кузьмінській через Інтернет-чат познайомився зі своєю дружиною-москвичкою Настею. Потім вона приїхала на одну київську вечірку, де працював Кузя. Сім років тому вони одружилися. Тоді Настя вчилася в інституті в Москві, і  Сергій вирішив, що не варто змінювати її життєвих планів, і сам перебрався до російської столиці. У Москві Сергій відразу ж став «резидентом» Good Food-Sun Trance - найуспішнішого на той час промогурту, що спеціалізується на стилі «пси-транс».

Сергій Кузьмінській вважає, що вихід альбому Melange Ceremony & Gutsul Chant електронного проекту Geidi Prime Orchestra є заслугою його прекрасної половини. «Настя працювала у поті чола, а я сидів і писав музику, яка не продається», - каже музикант. Крім того, коли Сергію не платили грошей, Настя займалася їх вибиванням. І ось,  чергового разу...

«У мене відбувалися довгі і важкі розмови з організаторами цієї вечірки. Один з них пообіцяв, що гроші будуть. Через якийсь час він дійсно їх привіз. Перебуваючи у нас вдома, він почув Сергієву музику. Сказав, що займається видавничим бізнесом, і може її видати».

Альбом Melange Ceremony & Gutsul Chant демонструє відкритість Сергія Кузмінського до експериментів. Зокрема, синтезу комп'ютерних технології і гуцулського співу.

«На треку звучать всього два гуцули. Один співав, а інший грав на сопілці. Нам мій погляд, там просто не вистачало колісної ліри. І її я вже «додав» з комп'ютера. Ця мантра співається сім або вісім хвилин. Тому я вирішив привнести динаміку. А їм, гуцулам, цієї динаміки не треба. Він сидів, і прикривши очі співав цю мантру незрозуміло про що.»

Незабаром вийде новий подвійний диск Geidi Prime Orchestra. А всього альбомів планується чотири – інші вже надішли до друку.

Олександр Павлов [ Deutsche Welle ]


 
ПУБЛІКАЦІЇ
«Брати Гадюкіни» із передвиборчим маніфестом «КРАВ»
НОВИНИ
«Брати Гадюкіни» із передвиборчим маніфестом «КРАВ»
06.11.2018

У розпал передвиборчої кампанії Брати Гадюкіни презентують шановній публіці анархічно-саркастично-музичний маніфест, предтечею якого є «совіцька» мудрість: «Не наїб…ш – не проживеш»

Брати Гадюкіни презентують перший трек  з нового альбому
НОВИНИ
Брати Гадюкіни презентують перший трек з нового альбому
04.03.2016

Ігор Мельничук: Ми запускаємо в люди перший титульний трек з нового альбому, який називається як і сам альбом – «Сміх і Гріх». Назву придумав наш барабанщик, Михайло Лундін. Як на мене – це така швидка пісня без якихось там великих претензій. Далі слово за вами.»

Брати Гадюкіни: Не слід руйнувати легенди юності, або Дуля для нинішньої сірості
ІНТЕРВ'Ю
Брати Гадюкіни: Не слід руйнувати легенди юності, або Дуля для нинішньої сірості
02.05.2004

Привід погомоніти з колишніми учасниками цієї славетної ватаги - Ігорем Мельничуком та Павлом Крахмальовим - знайшовся неабиякий.

ДОСЬЄ ДИСКОГРАФІЯ
Сивина в бороду
Сивина в бороду
2019
сингл
слухати
Було не любити
Всьо Чотко
Всьо Чотко
1989
альбом
Історія однієї КурвиКЛІП
Історія однієї Курви · 2015
173 тис. переглядів
РЕКОМЕНДАЦІЇ
No comment
НОВИНИ
No comment
24.03.2022

No comment

Андрій Толок, Haissem: «Музика не шашлик, вона не маринується»
НОВИНИ
Андрій Толок, Haissem: «Музика не шашлик, вона не маринується»
19.07.2020

Автор і натхненник поп-групи Ampula Seven, блек-метал команди Haissem і формації Sunset Forsaken, про те, що внутрішня потреба у творчості важливіше зовнішніх стимулів