Global East Rock Festival – день другий

Судячи з недільної невтішної звістки про скасування фестивалю «Свірж» (причини були тими самими, що і на «ПроРоці»), Global East залишився чи не єдиним українським фестом, на який з надією і певним острахом дивились фани. Ще б пак! Якби ще відмінили Тар'ю і Motorhead, на Україні концертній можна було б на довгі роки ставити крапку.

Але рок-боги все ж змилостивились над нами і Global East відбувся. Щоправда, хтось таки наврочив і в другий, вже страшний для багатьох, день не обійшлось без накладок. Через затримку сценічного обладнання Леммі і Ко. до порядку виступу гуртів довелось вносити деякі зміни. Не пощастило фінським фолк-металерам Ensiferum. Їхній сет довелось перенести аж на 00:00, одразу після Motorhead. Через це утворилось півторагодинне «вікно» в яке кожен займав себе як міг: хто дивився байк-шоу, хто брав участь в дрінк-конкурсах, інші ж робили ходки за межі фестивалю, аби випити біля найближчого гендля будь-яке інше пиво, ніж «Славутич», який за два дні встиг багатьох дістати до печінок. В прямому і переносному сенсі. Проте вимушена пауза спливла і на сцену в призначені 18:00 вийшли Epica. Голанці значно підняли усім настрій справжнім шоу. На відміну від дещо аморфних My Favorite Scar, Сімоне Сімонс та її хаєраста свита явно отримували чимале задоволення від власного перформенсу, чим і заразили усіх, хто був під сценою. Можна, навіть, сказати, що Epica мало чим поступились Тар'ї Турунен і її команді супроводу, хоча виступ останніх ніяк не назвеш невдалим. Та чи міг він взагалі бути іншим, якщо крім самої метал діви в складі групи грають такі зірки як Майк Террана (Masterplan) і унікальний гітарист з бразильської Angra Кіко Лоурейро? Сет-лист Тар'ї становили орієнтовно 60% її нові пісні, а решта — найтвішівська класика. Зокрема, були зіграні Wishmaster та Nemo. Насамкінець фронтвумен, що впродовж цілого виступу чотири (!) рази змінювала сукні, виконала Poison Еліса Купера, яку сприймають далеко неоднозначно, і набагато тепліше прийнятий кавер Гері Мура Over The Hills And Far Away.

Пауза між сетами Тар'ї і Motorhead була зовсім вже нетривалою, оскільки роуді останніх встигли як слід підготувати сусідню сцену під час виступу пані Турунен. Але і її, пам’ятаючи вчорашній день, багато хто спробував використати задля пошуків серед фанів музикантів, що відіграли. Нажаль, ані Сімоне Сімонс, ані Кіко Лоурейро з Майком Терраною ніхто більше не бачив, проте якимось чином серед публіки опинився драмер Within Temptation Штефен ван Хестрегт, який нікому не відмовляв в спілкуванні і спільному фотографуванні. Втім, вже за якісь хвилини по стадіону прокотилась чутка: «Леммі приїхав». 63-літня легенда не забарилась. Тріо без особливої помпи вийшло на сцену і Леммі, як завжди прохрипів: «We are Motorhead! And we’re playing rock-n-roll!» Ну а далі був класичний концерт класичного гурту, який нема сенсу переказувати – достатньо купити будь-який їхній концертник. Звісно, можна посміюватись над тим, що пісні Motorhead не відрізниш між собою, що вони, як на підбір, не тривають довше за 3:30 хвилини, зрештою, над легендарними леммівськими вусами, ковбойським капелюхом і бородавками, але в тому, що вони утерли носа усім, хто впродовж двох днів Global East(у) грав на цих сценах, нема жодних сумнівів. Це високий клас і, таки, справжній рок-н-ролл.

Єдине, про що залишилось помріяти, то це про наступний Global East, на якому, нагадаю, орги обіцяли Kiss та Aerosmith. Буду сподіватись, що в них знайдуться необхідні фінанси і, головне, бажання, адже після того, як на «Чайку» прийшла, приблизно, чверть очікуваної аудиторії, батьки Global East(а) напевно влетіли в чималу копійчину. Але ані краплини їхньої вини в цьому нема. За низьку відвідуваність питайте «організаторів» пророків та свіржів.

Текст та фото: Дмитро Антонюк
© Киевский Рок-клуб