Twitter Facebook RSS
W
W
W
.
R
O
C
K
.
K
I
E
V
.
U
A
АФИША
РОК.энциклопедия
ФОТО.банк
ОБЪЯВЛЕНИЯ
ФОРУМ
КИЕВСКИЙ РОК КЛУБ
Привет, Гость!
Статус: н/д
Возможности: 0%

Начать поиск...
Избранное
27
августа
2017
Купить билет
клуб «Docker pub»
Вход: 250-3150грн.
3
сентября
2017
Купить билет
клуб «Docker pub»
Вход: 400-650грн.
14
сентября
2017
Купить билет
клуб «Бинго»
Вход: 690-1400грн.
Последнее
В Киев приедет самый известный музыкант планеты Zucchero
16.08.2017 - [анонс]Zucchero
Друг Стинга и Джо Кокера выступит в украинской столице с единственным сольным концертом 14 сентября во Дворце «Украина». В программу тура «Black Cat» войдут как новые композиции, так и бессмертные хиты Zucchero, благодаря которым его по сей день считают самым известным музыкантом планеты
Nebulae Come Sweet відправляються в тур по Україні
16.08.2017 - [анонс]Nebulae Come Sweet
З 14 по 16 вересня Nebulae Come Sweet відвідає Вінницю, Тернопіль та Одесу, а фінальною точкою туру стане виступ у Києві на 10-річчі Doom Over Kiev 14-15 жовтня
Line Up фестивалю «Повстанець» - 9-10 вересня
15.08.2017 - [анонс]Повстанець
Вперше фестиваль «Повстанець» пройде біля Києва, але від того буде не менш драйвовим! Музиканти даруватимуть настрій і підсилюватимуть дух так, що вистачить до смаку усім відвідувачам заходу

Океан Ельзи - Без меж
[2016]
Нова платівка «Океану Ельзи» «Без меж» привернула до себе увагу критики здебільшого як суспільне явище. Мистецькі якості довгограю лишилися на периферії аналітичних публікацій. Між тим, «Без меж» може похизуватися низкою саме творчих цікавинок, на які варто звернути увагу як прихильникам «ОЕ», так і допитливим меломанам>>>
Сергій Жадан та Собаки в космосі - Пси
[2016]
Традиційно інтелектуальні, стьобні тексти які Сергій Жадан наспівує, чи вірніше начитує під бадьорий ска-панк. «Пси» - як третій сезон знайомого серіалу, якщо ви вже знайомі з їх творчістю, тоді приблизно знаєте, що почуєте>>>

Христина Соловій: «The Cure є одним із моїх найулюбленіших гуртів»

[ 27.10.2015 ]

Христина Соловій

Поява на українській музичній сцені Христини Соловій є чи не першим випадком, коли завдяки телевізійному талант-шоу перед масовою аудиторією з'являється артист некомерційного формату. Любов молодої дівчини до народних пісень, її нетривіальний музичний смак та вокальні здібності привернули до Христини увагу Святослава Вакарчука. Той не лише став наставником співачки в рамках телепроекту, але й допоміг їй втілити в життя заповітну мрію — створити альбом лемківських пісень у авторській обробці.

Наприкінці вересня Христина презентували платівку «Жива вода» на сцені цьогорічного ГогольFest. Альбом, що здебільшого складається з народної пісенної творчості, стилізованої під «дорослу» рок-музику, можна послухати на SoundCloud та завантажити з сайтів популярних онлайн-магазинів.

Христина аж ніяк не збирається зупинятися на досягнутому. Вона активно працює над авторськими піснями, яких, за її словами, цілком вистачить для створення нового альбому.

Отже, твоя мрія зробити альбом лемківських пісень у більш сучасній, близькій тобі обробці здійснилася?

Так. Але людина — то така паскудна істота (сміється)... Коли вона отримує те, що хоче, вона починає хотіти більшого. Тепер я хотіла б, аби ми з нашою командою зробили альбом моїх власних пісень. Звісно, я не буду відходити від народних композицій: думаю, що це вже зі мною до віку. Певно, що фольклор та авторська творчість існуватимуть у моєму репертуарі паралельно. Проте, гадаю, відсоток власних пісень суттєво збільшиться.

Під час презентації платівки «Жива Вода», що відбулася під час цьогорічного фестивалю ГогольFest, гурт зі сцени звучав майже так, як звучить ваш студійний запис.

Ми прагнули якомога повніше передати те, що було в записі. Зрештою, аби презентація пройшла успішно, я та мої колеги вирішили не ставити перед собою надскладних завдань. Ми зробили на сцені те, що на сто відсотків змогли б зробити бездоганно. Судячи з реакції публіки, все вийшло навіть краще, ніж ми сподівалися.

Але, звичайно, певні розбіжності між студійною версією та концертним виконанням можуть звучати цікаво, сприйматися в якості своєрідних «родзинок». Мені, наприклад, дуже подобається від концерту до концерту варіювати вокальну мелодію під час виконання пісні — тобто, робити так само, як робить Святослав Вакарчук. З точки зору здорового глузду так, мабуть, чинити не можна. Слухач звикає до певної мелодії під час знайомства з записом. І коли чує розбіжності, йому починає здаватися, ніби відбувається щось не те. Проте, коли я відчуваю, що мелодію треба змінити, я це роблю попри всі коливання.

Як Вакарчук ставиться до такого твого підходу до співів? Адже одна справа, що він сам любить експериментувати із вокальними мелодіями. І зовсім інша справа, коли він чує, як це роблять інші.

Спокійно. Святослав сказав, що якщо я так відчуваю, треба саме так і співати. Він, звичайно, розповів мені, чим це загрожує. Але обмежень на кшталт «не співай так», «не роби так» і т. ін. з його боку я не відчувала. В нас не той формат продюсування. Під час роботи над платівкою кожен з музикантів проекту приходив на репетиції з власними музичними ідеями, до яких керівники творчого процесу пильно прислухалися.

Святослав Вакарчук — офіційний саунд-продюсер альбому «Жива вода»? Саме він був людиною, що приймала остаточні рішення з приводу того, як має звучати та чи інша пісня?

Так, остаточні рішення, безперечно, завжди залишалися за ним. Від Святослава завжди йшли перші ідеї аранжувань, які ми потім розвивали в студії. Він пояснював їх словами. А інколи сам сідав за клавіші й награвав те, що хоче почути в аранжуванні. Деякі основні рифи придумав саме Святослав Вакарчук. Також ми записали із ним дует у пісні «Гамерицький край».

Але не менш важливою людиною в процесі творення платівки був саунд-продюсер Мілош Єліч. Під час запису альбому паралельно відбувалися події Майдану, зйомки «Голосу Країни», в яких Святослав брав участь. Через це йому не завжди вдавалося бути на записі — в таких випадках допомога Мілоша була особливо доречною. Також вже після того, як було записано базові версії альбомних композицій та узгоджено їх зі Святославом, з'являвся Мілош і додавав до них якісь тонкощі, записував додаткові інструменти, що потім відіграли важливу роль у фінальному звучанні.

Також Мілош дуже багато чого мене навчив у галузі вокальної майстерності. Зокрема, завдяки йому я навчилася виконувати прийом вібрато. До того я спостерігала, як це роблять інші вокалісти. Мені дуже подобалося, наприклад, природне вібрато Святослава. Та сама я не вміла того робити.

Мілош дуже довго пояснював, як виконувати цей прийом. Звісно, в мене нічого не виходило: такі речі зазвичай починають самі собою виходити в один момент не тоді, коли ти теоретично знаєш, як вони робляться, а тоді, коли починаєш їх по-справжньому відчувати. І ось, здається, під час запису пісні «Несе Галя воду» я раптом зрозуміла, що якось невимушено заспівала з використанням вібрато. Я подивилася на Мілоша — і побачила, як він посміхається. Для нього ця наша з ним маленька перемога була дуже важливою.

Трохи згодом я навчилася контролювати новий вокальний прийом. Це додало мені свободи та розкутості під час співу — зокрема, під час живих виступів. Адже від початку я була дуже стиснутою на сцені. Втім, це було закономірно. Не кожного дня так складаються обставини, щоб дівчина зі Львову — а в недалекому минулому з Дрогобича — потрапляла до Києва в компанію найкращих музикантів країни. Ще вчора не маючи жодного відношення до професійної музики, я, наче губка, втягувала в себе все, що мені говорять. Від самого початку в мене навіть на думці не було з кимось сперечатися. Я знаю, наскільки сильною є команда, що мені допомагає, тому довіряю своїм колегам.

З часом, однак, я почала втягуватися в якісь суперечки, дозволяти собі робити колегам зауваження з приводу того, що мені подобається в аранжуваннях, а що — ні.

Під час роботи над якою з пісень ти сперечалася найбільше?

Якщо не помиляюся, це була «Тече вода каламутна». Те, як я її зіграла, відрізнялося від того варіанту, що з'явився на платівці. Я записувала свої версії народних пісень на диктофон, граючи якимись примітивними функціями на фортепіано. Тим не менше, Святослав, слухаючи ті записи, одразу розумів, чого я хочу. Проте, не завжди мої бажання повністю співпадали із творчими ідеями нашого музичного колективу.

У мене ця пісня була дуже меланхолійна. В оригіналі вона весела, жартівлива, її зазвичай виконують на весіллях. А мене ця історія завжди в таку меланхолію тягне, що на моєму диктофонному записі ця пісня звучала майже як реквієм.

Те саме було з піснею «Несе Галя воду». Це ж страшенно сумний музичний твір! Я не розумію, чого він в усіх викликає посмішку! Адже там продемонстровано справжню трагедію особистих стосунків (сміється)! Мені здавалося, що саме це й треба було передати в музиці. А Мілош та Святослав натомість вважали, що це класична музична тема, на базі якої можна й треба побудувати цікаву музичну структуру... Ми довго сперечалися з того, яким саме чином аранжувати ці пісні. Зрештою, вийшло щось середнє між моїм баченням та баченням саунд-продюсерів.

Яка з пісень альбому перевершила твої очікування?

«Як ішов я» — пісня, яку один з моїх знайомих охрестив «лемківщиною з Місісіпі». Коли я, а згодом і мої колеги, працювали над тією композицією, в ній багато чого переплелося з наших музичних симпатій: і блюзові мотиви, і творчість Сержа Генсбура... Я очікувала на те, що вона вийде класною. Але щоб настільки!.. Словом, якщо від початку моєю улюбленою піснею з альбому була «В темну нічку», то зараз на першому місці «Як ішов я».

Чим ти керувалася, коли працювала над первинними версіями власних інтерпретацій народних пісень? Можливо, ти свідомо застосовувала якісь прийоми композиції, про які дізналася, коли почала вивчати музичну теорію?

Боже збав! Я й дотепер не дуже добре орієнтуюся в нотній грамоті, незважаючи на те, що моя мама працює викладачем теоретичної дисципліни у музичній школі. В якийсь момент життя я відчула, що це навряд чи мені знадобиться, що всі речі, які мені насправді потрібні, я завжди зловлю за допомогою слуху — а решта якось буде.

Я закінчила музичну школу за класом фортепіано. Але в той час, коли дітям розповідали про тривалість та правопис нот, моя перша вчителька саджала мене за інструмент, і ми разом із нею імпровізували в чотири руки. Я грала, користуючись лише слухом та інтуїцією, анічогісінько не знаючи про теорію музики. Шкода, але згодом ця вчителька виїхала за кордон.

Наступний викладач дотримувався більш консервативних методів роботи: ми просто розучували твори, грали їх на академконцертах і т.ін. Але за той період, коли ми займалися імпровізаціями з моєю попередньою вчителькою, я вже навчилася робити все на слух. Інші учні розучували твори по декілька тактів, пильно дивлячись у ноти. А я слухала, як грає викладач, дивилася на руки і, так би мовити, мавпувала. І при цьому робила вигляд, буцімто я щось розумію з того, що написано в нотах (сміється).

Я дуже любила виконувати прелюди Глієра, вальси Шопена... Хоча не знаю, чи в змозі я зараз заграти якийсь із цих творів.

Після закінчення школи ти пішла вчитися на філологічний факультет. Чому ти не обрала шлях професійного музиканта?

Я навіть не задумувалася над тим, щоб вивчати музику в навчальному закладі. Я точно знала, що музична творчість завжди буде в моєму житті, що мені не треба це якось «узаконювати». До речі, мої батьки — професійні музиканти — свідомо відвертали мене від отримання вищої музичної освіти. Хоча, як відомо, від долі не втечеш... Щодо філології, вона, на мій погляд, є серйозною справою, що дуже личить допитливій дівчині з творчими нахилами.

І тебе не відлякувало те, що філолог зазвичай скромно заробляє?

Абсолютно. Чесно кажучи, я ніколи не мала на меті збагатитися. Мені просто завжди хотілося робити те, що мені подобається: займатися музикою, творчістю. Саме ці заняття роблять мене щасливою. Як на мене, гроші — лише засіб для досягнення певної мети. Чим менше про них думаєш, тим більше ти робиш того, що насправді добре в тебе виходить.

Ти вже маєш диплом філолога? На яку тему його було написано?

Так, я вже закінчила навчання. Про тему диплому мене, здається, вже колись питали. Звучить вона наступним чином: «Психотип німфетки в творчості Віктора Петрова і Володимира Набокова». Віктор Петров — талановитий український літератор, що творив також під псевдонімами В. Домонтович та Віктор Бер. Цей письменник отримав від свого літературно обдарованого приятеля Миколи Зерова прізвисько «доктор Парадокс» за вміння писати інтелектуально та іронічно, будувати цікаві сюжети. Так от, у своїй роботі я дослідила, що саме Петров, а не Набоков, першим розробив у літературі той психотип героїні, що згодом став називатися німфеткою. І зробив це значно раніше, ніж Набоков видав свою «Лоліту».

До речі, чи впливає література на твою музичну творчість? Чи є в альбомі «Жива вода» приклади такого впливу?

Так, це «Синя пісня» (одна з двох авторських пісень Христини, що присутні на альбомі поміж переспівів народних композицій). Її було написано два роки тому. Пам'ятаю, що в той період я слухала лекції Юліани Камінської, намагаючись наздогнати те, що пропустила на заняттях. Я перечитувала Франца Кафку, Томаса Манна — і щось мені так стало синьо-синьо (сміється)...

Насправді, література є могутнім каталізатором для творчості. Я не так давно почала займатися авторською пісенною творчістю. Але вже зрозуміла, що не мушу переживати історію в реальному житті для того, щоб написати про неї пісню. Мене можуть надихнути якісь нереальні речі — літературні твори, події з чужого життя, якісь фантазії. Проте, багато хто з тих людей, з якими я спілкуюся, все одно хочуть знати, про кого саме я написала пісню «Тримай».

Певно, що кожен другий хлопець, з яким ти мала справу, думає, що ту пісню написано про нього...

Так-так (сміється)! Коли мені набридає відповідати, що пісню «Тримай» написано не про якусь конкретну людину, я кажу тому чи іншому хлопцеві: «Звісно, цю пісню написано про тебе!»

Ти почала писати власні композиції під час запису альбому «Жива вода»?

Так, приблизно в цей період. Коли я опинилася дуже близько до «фабрики» творення музики, то зрозуміла, що авторська творчість завжди жила всередині мене. Треба було просто, аби обставини склалися так, щоб мене «прорвало». І це відбулося. До альбому «Жива вода» увійшли лише «Тримай» та «Синя пісня». Проте, насправді, авторських речей, що їх було написано під час роботи над платівкою, вже вистачить на другий альбом.

Яким чином в тебе народжуються пісні? Знаю, що значна кількість гуртів від початку працює над музикою, а вже потім пише текст на готову мелодію.

Раз на раз не випадає. Інколи бувало так, що в перщу чергу з'являвся текст. Та, наприклад, пісня «Тримай» виникла з початкової фрази: «Як тобі сказати?» При цьому та фраза спала мені на думку одночасно з конкретною мелодією. Решту я вже придумувала, змінювала. Але перша фраза — не обов'язково перша в тексті, а, швидше, ключова — чи хоча б перше слово приходить до мене у вигляді натхненного імпульсу, з якого народжується твір. Тобто, «спочатку було слово».

Чи допомагав тобі Святослав писати пісню «Тримай»? Вона звучить досить професійно в сенсі структурної довершеності тексту та мелодії.

Основну роботу щодо створення пісні я виконала самотужки. Проте, два інструментальні програші, а також програш, де є свист, були ідеєю Святослава. Ці фрагменти видалися мені дуже органічними для цієї пісні.

Все ж таки значна частина альбому «Жива вода» складається з переспівів народних пісень. Чи були у вас якісь конкретні стилістичні референси, коли ви працювали над їхніми аранжуваннями? Може, десь поруч на поличці диск Бреговича лежав абощо?..

Наскільки я пам'ятаю, Святослав не дуже захоплюється творчістю Бреговича. Це мене на початку нашої роботи тягнуло зробити аранжування пісень ближчими до народної творчості. Проте, вже на перших репетиціях я відчула той “American Style”, що йшов від музикантів — і мене потягло в рок-музику! У мене збереглися демо-записи тих перших репетицій, де я дуже погано співаю — мабуть, від відчуття щастя, що я беру участь у процесі творення тієї музики, про запис якої я завжди мріяла.

Якихось конкретних орієнтирів, еталонів не було. Звісно, до початку роботи над записом я слухала обробки лемківських пісень, записані іншими виконавцями. Мені, наприклад, подобається, як їх виконує співачка Аничка, тріо Маренич. Справжнім відкриттям став проект гурту «Скрябін» «Еутерпа» з обробками українських народних пісень у стилістиці електронної музики. Пісня «Чи тобі не жаль» на диску «Еутерпа» — щось неймовірне. На жаль — а може, й на щастя — я почула цей запис після того, як роботу над альбомом «Жива вода» було завершено.

В одному з твоїх відеоінтерв'ю ти розповідала нібито любиш слухати музику, що вже пройшла перевірку часом.

Так, це дуже вірно сказано: пройшла перевірку часом. Тобто, це не та музика, що вже відійшла та застаріла. А та, яка, з одного боку, знаходиться поза модою, а з іншого, вже довела право на своє існування, на те, щоб мати велику кількість прихильників незалежно від актуальних музичних трендів.

В одній з популярних соціальних мереж на твоїй, начебто, особистій сторінці розміщені декілька відео гурту The Cure...

О, так, зараз це один з моїх улюблених гуртів!

Чому ти не спробувала інтегрувати елементи їхньої «похмурої» творчості у власну платівку?

Знайомство з творчістю The Cure відбулося вже після того, як було завершено основну роботу над альбомом. Зрештою, я народилася в 1993 році. Тому, можливо, чогось важливого «недослухала». Проте, я переконана в тому, що вся вартісна музика, яку я маю почути в житті, обов'язково знайде мене саме в той час, коли це буде потрібно. Якщо The Cure «прийшов» до мене нещодавно, значить, тоді, коли я записувала альбом народних пісень, мені не треба було слухати їхньої музики (сміється).

Трохи «готичної» естетики є у новому кліпі на пісню «Под облачком». Він, мабуть, ближчий до моєї «темної внутрішньої сутності», аніж дебютне відео на пісню «Тримай». Кліп «Тримай» — дуже красива історія. Проте, вона, так би мовити, не зовсім моя.

Чи слідкуєш ти за творчістю незалежних вітчизняних гуртів? Кого можеш відзначити?

Vivienne Mort, «Один в каное», з якими мене дуже часто порівнюють. Є в тому порівнянні велика частка правди. З Іриною Швайдак, вокалісткою гурту «Один в каноє», ми разом вчилися на одному факультеті, разом відвідували літературний гурток нашої викладачки Галини Крук. Колись навіть була ідея об'єднати наші голоси в межах спільного музичного проекту. Проте, на той час я зовсім не планувала співати серйозно. Та й Іра казала, що мені буде занадто тісно поруч із нею у вокальному плані, бо вважала, що має менш потужний вокал, аніж маю я. Хоча, як на мене, ми з нею маємо вельми подібні голоси. «Один в каное» дуже хороший, якісний гурт.

Чи глибоко ти занурюєшся в творчість того виконавця, музика якого тобі подобається?

Я видаляю зі свого телефону геть усю іншу музику й слухаю записи лише того, хто мене зараз цікавить, читаю біографічні відомості з життя цього музиканта. Так, наприклад, було із Сержем Генсбуром. На жаль, зі мною дуже давно не відбувалося чогось подібного. Мені трохи не вистачає цієї «повернутості» на чомусь або на комусь.

Текст інтерв'ю: Антон Бєссонов («Тім Талер»)


© www.rock.kiev.ua



Читать в архиве по теме 1:
 
Теги
28.11.2015
На появу платівки Христини Соловій публіка чекала з нетерпінням. Факторів, що стимулювали зацікавленість, було чимало: від нетипового для учасниці телешоу «Голос Країни» репертуару, орієнтованого на український фольклор, до участі в роботі дебютантки надпопулярного музиканта Святослава Вакарчука, який вирішив спробувати власні сили в сфері продюсування



Купил билет - помог сайту:
Электронный билет
вверх
 
подключайтесь: Twitter · Facebook
copyleft 2003-2017 www.rock.kiev.ua