Без меж

Без меж

Океан Ельзи


1. Віддай мені (Свою любов)
2. Не йди
3. Джерело
4. Сонце
5. Мить
6. Не твоя війна
7. Еверест
8. Хтось в небо летить
9. Життя починається знов
10. Осінь
11. Без меж
ВСІ ТРЕКИ

Від самого початку гурт «Океан Ельзи» виглядав привабливо не лише завдяки яскравій творчості. Свідомо чи ні, більшості слухачів завжди подобалося ще й те, як там, у їхній «океанівській» команді, все злагоджено працює. Багатотисячні продажі альбомів, успішні соціально-політичні акції, розкішно організовані концерти — все це привертає увагу не гірше за якісну музику. Зрештою, й дотепер вистачає одного пальця руки, аби перерахувати вітчизняні гурти, що збирають стадіони й невимушено почуваються на самісінькій верхівці транснаціонального шоу-бізнесу.

На жаль, ділова активність не лише допомогла команді міцно стати на ноги у фінансовому сенсі, але й підклала свиню — чи то, принаймні, невеличкого підсвинка — в творчому. «ОЕ» усе частіше стали розглядати як соціальний та шоу-бізнесовий феномен, не приділяючи належної уваги його музиці. Нова платівка «Океану Ельзи» «Без меж» привернула до себе увагу критики здебільшого як суспільне явище. Мистецькі якості довгограю лишилися на периферії аналітичних публікацій.

Між тим, «Без меж» може похизуватися низкою саме творчих цікавинок, на які варто звернути увагу як прихильникам «ОЕ», так і допитливим меломанам. «Локальні» для гурту інновації починаються просто з обкладинки. Вперше в історії «Океану» для оформлення альбому було використано картину. Її автором є молодий художник Мітя Фєнєчкін, знаний ілюстратор платівок андеграундних музичних формацій. Двері, що ведуть у безмежність, викликали обурення в дизайнерському середовищі схожістю з обкладинкою диску російського гурту Amatory. Втім, у виконанні Фєнєчкіна той самий сюжет виглядає оптимістичнішим і має ледь не протилежне емоційне забарвлення. Тож йдеться радше про «ідеї, що вирують у повітрі», ніж про свідомий плагіат.

Під обгорткою приховується низка ноу-хау, що є вагомими для загальноукраїнської музичної індустрії. За часів розквіту вітчизняної незалежної сцени та масово доступних засобів виробництва музики «Океанові Ельзи» все складніше здивувати слухача тим, чим команда особливо полюбляє його дивувати — якістю запису та відповідальним підходом до його продюсування. Проте їм знову вдалося і те, й інше. Приємно, що задля цього учасникам гурту не довелося ані їхати до студії в Бельгії, ані робити майстеринг у США.

Якщо колись в якості наочного посібника з вивчення прийомів студійного виробництва можна було використовувати «океанівську» «Суперсиметрію», то наразі «Без меж» зайняв позицію платівки-еталона для перевірки якості роботи звукорежисерів, аранжувальників та саунд-продюсерів. Звісно, попередник нового альбому, диск «Земля», запис якого очолював британський спеціаліст Кен Нельсон, також мав цілком доросле звучання. Та при цьому постійно доводилося ловити себе на думці, що, наприклад, трек «Стіна» з тої ж платівки звучить більш потужно у відеоверсії, над звуком якої працювали вітчизняні спеціалісти. І справа була не лише в тому, що «кліповий» варіант треку записували під час драйвового концерту, а партії гітари на ньому виконував вже не ліричний Петро Чернявський, а більш «жорсткий» Владімір Опсеніца. Просто в Україні є люди, що вміють «робити серйозний звук.

Вкотре над платівкою «ОЕ» чаклував вітчизняний гуру саунд-продакшну Віталій Телезін. А от серед його партнерів-співпродюсерів вперше опинилися вищезгаданий Опсеніца та — увага! — сам лідер «Океану» Святослав Вакарчук. І якщо Владімір у рідній Сербії спродюсував низку андеграундових релізів, то в продюсерській дискографії Вакарчука, за великим рахунком, був лише один — хоч і дуже вдалий — альбом, зроблений для співачки Христини Соловій. Проте, маючи понад двадцять років студійно-концертного досвіду за плечима та двох першокласних профі у якості компаньйонів, Святослав міг бути впевненим у тому, що не припуститься фатальних помилок.

Певно, що не в останню чергу саме завдяки участі Вакарчука у продюсуванні «Без меж» «Океани» повернулися до милій вуху їхнього прихильника «гігантоманії». Поруч зі Святославом не було Кена Нельсона, що міг би спинити його фантазію ввічливим, але суворим: “No, just like that”. Тож на зміну гранично прозорим аранжуванням платівки «Земля» знову прийшли симфонічні оркестри космічного масштабу («Мить», «Не твоя війна»), насичені партії духових інструментів («Життя починається знов»), багатошарові бек-вокальні секції («Віддай мені свою любов», «Не йди», «Еверест») та ненав'язливі, але численні елементи саунд-дизайну й сучасного електронного продакшну.

Просто диво, як Віталію Телезіну та його колегам вдалося зміксувати все це таким чином, що фонограми звучать не лише щільно, але й дуже розбірливо. У багатошарових аранжуваннях помітно найдрібніші нюанси, на кшталт «салату-нарізки» з вокалу Вакарчука у пісні «Не йди», що причаївся десь у хащах ритмічних синтезаторів та ефект-процесорів. При цьому запис аж ніяк не звучить «чистенько». Ми маємо справу зі щільним рок-н-рольним саундом, з притаманними йому «аналоговою теплотою, драйвом та качем». Та під це хочеться не лише скандувати гасла й «ковбаситися». Диск хочеться слухати, хочеться смакуючи дрібні нюанси композицій.

Щодо пісень, «Океанам» не зраджує вміння створювати хіти, що є зрозумілими для найширшої аудиторії. Ті, хто не полишає корисної звички слухати альбоми від початку до кінця, ризикують «залипнути» вже на першій композиції «Віддай мені свою любов» і, ротуючи її в плеєрі по колу, так і не дістатися другого номеру платівки. Про пісні Святослава писали колись, що вони звучать, наче «секс під музику Вівальді». А Владімір Опсеніца під час онлайн-презентації «Без меж» надав характеристику першому трекові одним словом: «Пристрасть». Добрі люди! Який там Вівальді! Яка там «пристрасть»! Все це звучить аж надто цнотливо!

Не будемо вдаватися до розгорнутих порівнянь настроїв інтродуктивного «бойовика» з науково-фантастичними короткометражними стрічками надпопулярного жанру. Зазначимо лише, що жінка, який присвячують подібні хіти, приречена на те, аби потерпати від заздрощів з боку прихильниць гурту. Просто диво, скільки дурної енергії може вкласти команда досвідчених рок-н-рольників у чотири гітарні акорди, хрипкий вокал а-ля посивілий Джоні Кеш та, скажімо так, лаконічне соло, що його за примхою Музи зіграв сам фронтмен!

«Віддай мені свою любов» є настільки ж точним описом «тіньового» боку кохання, наскільки майстерним гімном його найсвітлішим проявам є пронизлива фінальна пісня «Без меж». Неквапним ритмом та соковитими програшами Мілоша Єліча на органі Хаммонда вона нагадує чарівну баладу Lalena у виконанні Deep Purple. Барабанщик Денис Глінін тут також на висоті. Прості та ефектні шафлові партії, що їх майстерно вдається виконувати Денисові (варто переслухати хоча б стареньку «Сонце сідає» в будь-якій версії, студійній чи концертній), разом з благальними інтонаціями вокалу Вакарчука гіпнотично прохають ліричну героїню пісні змінити гнів на милість. І вже вкотре для слухача очевидно, що героїня не витримає гіпнозу такої потужності і змінить все, як слід.

В обрамленні Тіней та Світла — вибух емоцій стадіонного масштабу. Вони варіюються в досить широкому діапазоні: від меланхолії етно-синті-попу «Не йди» до життєрадісного гедонізму «Життя починається знов», від вогнедихаючої дилогії з пісень «Джерело» й «Сонце» до громадянського міні-циклу, що починається розкішно оркестрованим варіантом майже бардівської пісні «Мить» і завершується «ударною» присвятою загиблому лідерові гурту «Скрябін» Андрію «Кузьмі» Кузьменко «Хтось в небо летить», де так само, як у найкращих піснях «скрябонутих», домінують синтетичні клавішні пасажі.

«Еверест» — одна з найпотужніших речей платівки, найбільш гітарний трек альбому. Денис Дудко, що після виходу альбому «Міра» чомусь почав приховувати власну кваліфікацію «просунутого» бас-гітариста, дозволив, нарешті, власному інструментові виконати ключову роль у композиції. Басовий риф перегукується із гітарними партіями Опсеніци майже так само, як «спілкувалися» бас та гітара під час довжелезних концертних імпровізацій славнозвісних Red Hot Chili Peppers на початку нульових. Коротеньке вібруюче соло Опсеніци, в свою чергу, нагадує емоційні пасажі екс-гітариста «Перців» Джона Фрусчанте — щоправда, в дещо стриманому та більш охайному варіанті. «Еверест», до речі, є однією з небагатьох можливостей в альбомі насолодитися сольною грою Владіміра. Левову частину гітарних імпровізацій він залишив для концертних майданчиків. Тож якщо «Океани» наважаться на випуск концертної версії «Без меж» за результатами світового туру — там, певно, буде, що послухати.

Погоджуючись із зауваженнями критики, нову платівку Святослава та його колег навряд чи можна віднести до агресивно-революційних подій у музиці. Проте «Океан Ельзи» завжди був серед прихильників оксамитових музичних революцій. Не ставлячи з ніг на голову уявлення публіки про традиційну пісенну форму, він ледь не кожним своїм альбомом вперто підвищував планку якості роботи в добре відомому жанрі рок-музики. Платівка «Без меж» — яскравий доказ того, що гурт крокує в ногу з часом, не пасе задніх і, не переходячи до категорії почесних ветеранів рок-н-ролу, продовжує лишатися серед тих, хто активно демонструє зразок правильної творчої поведінки амбітній молоді.

Звісно, можна говорити ще й про те, що «Океанам» варто було б ризикнути й дослідити інші, позарокові, музичні території — тим більше, що «Без меж» демонструє неабиякий потенціал команди для того пошуку, скажімо, в напрямку синті-попу. Що, попри демонстративний оптимізм та стадіонність пісень Святослава Вакарчука в них аж від альбому «Янанебібув» відчувається присмак неподоланної меланхолії, яку навряд чи можна приховати за поняттям «філософської пісні». Що крізь звичний для «Океану» потік абстрактно-емоційної лірики усе частіше проривається справжня зріла поезія, над інтенсивним розвитком якої варто було б активніше працювати аж до тотальної відмови від простих, хітово-орієнтованих, текстів... Та це, певно, була б зовсім інша розмова.

Антон Бєссонов («Тім Талер»)


Виконавець:
Океан Ельзи
Назва:
Без меж
Категорія:
Альбоми
Рік видання:
2016
Видавець:
self-released

ПУБЛІКАЦІЇ
Святослав Вакарчук, лидер «Океана Ельзи»: «Секрет в том, что я часто предлагаю что-то неправильное»
ІНТЕРВ'Ю
Святослав Вакарчук, лидер «Океана Ельзи»: «Секрет в том, что я часто предлагаю что-то неправильное»
27.05.2016

Лидер группы «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук живёт в бешеном ритме мегазвезды рок-н-ролла. Интервью по поводу выпуска девятой номерной пластинки «океанов» он давал в собственный День рождения.

Милош Елич: «Нужно всегда давать кредит доверия своему саунд-продюсеру» #3
ІНТЕРВ'Ю
Милош Елич: «Нужно всегда давать кредит доверия своему саунд-продюсеру» #3
23.09.2015

В заключительной части интервью Милош Елич продолжит рассказ о сотрудничестве с музыкальными артистами вне рамок «Океана Ельзи», поделится своими наблюдениями за методами работы различных саунд-продюсеров и некоторыми психологическими «фишками», которые помогают создать в студии комфортную рабочую атмосферу

Милош Елич: «Во время записи альбома «Вночі» мы «накрывали» Дениса Глинина пледами» #2
ІНТЕРВ'Ю
Милош Елич: «Во время записи альбома «Вночі» мы «накрывали» Дениса Глинина пледами» #2
17.09.2015

Милош Елич производит впечатление человека, глубоко влюблённого в музыку. В награду за настоящую любовь к своему делу Милош получил возможность заниматься музыкой на самом высоком уровне. Немногие украинские звукоинженеры и саунд-продюсеры могут похвастаться богатым опытом сотрудничества с симфоническими оркестрами, участием в записи масштабных джазовых проектов

ДОСЬЄ ДИСКОГРАФІЯ
В небо жене
В небо жене
2018
сингл
Земля
Земля
2013
альбом
рецензія
Dolce Vita
Dolce Vita
2010
альбом
рецензія
Суперсиметрія
Квіти мінних зонКЛІП
Квіти мінних зон · 2022
5 млн переглядів
ТримайКЛІП
Тримай · 2020
2 млн переглядів
В небо женеКЛІП
В небо жене · 2018
3 млн переглядів
РЕКОМЕНДАЦІЇ
No comment
НОВИНИ
No comment
24.03.2022

No comment

Фронтмени гуртів The Gitas та O.Torvald – презентували спільну пісню
НОВИНИ
Фронтмени гуртів The Gitas та O.Torvald – презентували спільну пісню
02.05.2022

«Досить» – це гімн воїнам, які зараз захищають українську землю та незалежність від воєнної агресії Росії